День памяти Игоря Терентьевича Куприянова

Сегодня был день памяти Игоря Терентьевича Куприянова. Очень не хотелось бы называть это словом «поминки». Собрались его коллеги и друзья. 
Он завещал не устраивать похорон, а сжечь тело в крематории и развеять прах над морем. Никаких процессий, попов и надгробий. По-моему, самое мудрое решение. Прах, очищенный огнем и разнесенный волнами на сотни километров, не наполняет ядами землю и отпускает душу в небеса. Наверное, нет более тяжелого места, нежели погост… Да и весь этот обрядовый комплекс во время и после похорон и вспоминать не хочется… Столики, пирожки на кладбище — от этого тоже нужна свобода.
Вот таким и был его путь — от детства, проведенного за колючей проволокой, к свободному морю. Казалось, судьба благоволила к ребенку: он должен был родиться в ректорской семье, но отец был расстрелян, а мать, еще будучи в положении, отправлена в концлагерь как жена «врага народа». Так и прошли первые годы жизни — за решеткой. Одно из первых детских воспоминаний — гора трупов, уложенных штабелями, высотой в человеческий рост, а на пальцах ног — бирки с именами. Первыми учителями стали также заключенные. Одно «но»: заключенными становились люди мыслящие, те самые, которые, по Оруэллу, совершили «мыслепреступление». Со временем пришло освобождение и переезд в Украину. Детям «врагов народа» «не светили» ни поступление в вуз, ни какая-либо более-менее стоящая карьера. Это те, кто изначально оставался за бортом, — в силу своего происхождения. Сразу вспоминается библейское: «Равви! Кто согрешил: он или родители его, что родился слепым?» Помог родственник, работавший в милиции и выдавший справку, что они с матерью все время проживали в УССР. 
И все-таки удалось прорваться: университет, аспирантура, первая в Союзе диссертация и монография о М. Волошине, ученый секретарь совета по защите диссертаций при Институте литературы АН УСССР. Сегодня многие говорили о внутреннем аристократизме. Видимо, это нельзя вытравить ни концлагерями, ни нищетой…
Судьба подготовила еще один подарок: ему завещали замок в Швейцарии, правда, с условием женитьбы, от которого он, как советский ученый, отказался. 
Перед тем, как тело отвезли в крематорий, мы пришли к его сыну попрощаться. Вот что поразило больше всего: перед нами лежал глубокий старик. Многие пишут о молодости души, но Игорь Терентьевич как раз был тем человеком, возраст которого не ощущался никогда и ни в чем. Всегда была ясность ума, глубокое понимание искусства, любовь к мистификациям и извечная уверенность в том, что он «рожден для блаженства». И — ни капли «стариковства» в любых его проявлениях. И вдруг — старик… Молодая душа просто сбросила ненужную оболочку, «выползину», как говорил когда-то умирающий Пушкин, и вернула ее не земле, а любимой стихии романтиков — морю — Понту Эвксинскому греков, с которыми он так был схож профилем (из последних мистификаций был его рассказ, что его далекие предки вели свой род от Афродиты), омывающему волошинскую Киммерию…
Марево-Мара,
Море безмерное,
Amor-Maria —
Звезда над морями!
Мерною рябью
Разбилась вселенная.
В ритме вскрывается
Тайна глубинная…
В пенные крылья
Свои голубиные
Морем овита,
Из влаги рожденная —
Ты Афродита —
Звезда над морями.

Море — Мария!

(М. Волошин)

Источник:

https://www.facebook.com/oksana.temna/posts/789688664477626

Народився 29 жовтня 1937 року в м. Вінниця в родині педагогів. Ще до його народження, 6 жовтня 1937 р., його батька – директора Вінницького педагогічного інституту Купріянова Терентія Омеляновича (1904-1938) – було репресовано, 20 січня наступного року в м. Київ – розстріляно.
І.Купріянов підтримав традицію свого роду, став педагогом: у 1962 р. закінчив історико-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту, в 1970 р. – аспірантуру при Київському педагогічному інституті, захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.
Тривалий час працюючи разом з відомими вченими і педагогами М.Бугловим, Б.Буяльським, В.Войтушенко, І.Дзеверіним, Н.Крутіковою, Н.Мазепою, В.Малинковським, спілкуючись з письменниками Л.Вишеславським, П.Вороньком, В.Мануйловим, С.Наровчатовим, Г.Петніковим та ін., І.Купріянов пройшов солідну професійну школу, яка підготувала його до успішної наукової та педагогічної праці у Вінницькому педінституті, Київському університеті, Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Запорізькому університеті. 
Ігор Терентійович Купріянов, працюючи в Запорізькому державному університеті, у 1990 році був, по суті, засновником і першим завідувачем кафедри українознавства. Саме за його керівництва були закладені основи викладання українознавчих дисциплін для студентів усіх спеціальностей, створена мережа курсів з вивчення української мови викладачами і співробітниками нашого навчального закладу, створене міцне підґрунтя щодо впровадження у навчальний процес державної української мови, започатковані оригінальні кафедральні традиції, які є непорушними і нині. Очоливши нову кафедру, до складу якої входили в основному молоді викладачі, він професійно і результативно дбав про їхнє фахове вдосконалення, керував їхньою науковою діяльністю, спрямовував їхні дослідження у потрібному руслі, виховав цілий ряд своїх послідовників, яким і передав згодом кафедру. 
З 1962 його критичні статті та рецензії друкуються в альманахах, збірниках, журналах і газетах. Автор монографій: «Формирование поэтической личности Максимилиана Волошина» (1971), «Судьба поэта: (Личность и поэзия Максимилиана Волошина) (1978, 1979), «Леонид Вышеславский: Очерк жизни и творчества» (1984), «Поэзия И. Франко в русских переводах конца XIX – начала XX в.» (1992), «Поэзия Леонида Вышеславского» (1993), «Одержимый любовью: Очерк жизни и творчества М. Ласкова» (1997), «Джерела» (1997). Брав участь у створенні академічних праць «Из истории взаимосвязей братских литератур» (1978), «Історія українсько-російських літературних зв’язків у двох томах» (1987), «Русские советские писатели Украины» (1991). Автор філософських праць «Апейрон – сутнісна основа існування людської цивілізації» (2002, 2003) і «Теорія чистого ума» (2004, 2005; у співавторстві з В. Дорошкевичем), «Откровения гуру» (2008), «Этюды о загадочных проблемах мировой философии» (2009, у співавторстві з В. Дорошкевичем). Здійснив ряд перших публікацій творів М. Волошина, Є. Васильєвої, М. Рильського, листів І. Франка, В. Брюсова, О. Толстого, О. Білецького та ін. Лауреат обласної премії ім. В. Лісняка (1998).
Ігор Терентійович був високо інтелігентною людиною, талановитим вченим, добрим другом, вчителем, наставником, великим українцем, який глибоко переживав за долю України. 
У цю годину ми висловлюємо співчуття його рідним і близьким, друзям і колегам. Пам’ять про Ігоря Терентійовича Купріянова назавжди залишиться в наших серцях.
Прощання з Ігорем Терентійовичем Купріяновим відбудеться 11 червня о 12 годині за адресою : мкр-н Південний, вул. Новокузнецька, буд.13, кв.47

Источник:

http://sites.znu.edu.ua/news_details.php?news_id=18915&lang=ukr&news_code=vislovlyu--mo-spivchuttya18915-ukr